Der Lehrstuhl trauert um Prof. Dr. Julia Obertreis

Am 11. Oktober 2023 ist die Lehrstuhlinhaberin, Frau Professorin Julia Obertreis, im Alter von 54 Jahren verstorben. Noch im Sommersemester bot sie Lehrveranstaltungen an, im September 2023 nahm sie am Historikertag in Leipzig teil. Einige von uns sind ihr dort begegnet. Umso bestürzender ist es, jetzt die Nachricht von ihrem Tod erhalten zu haben.

Julia Obertreis wurde am 28. September 1969 in Solingen geboren. Nach dem Abitur 1988 in Ratingen studierte sie von 1988 bis 1996 an der Freien Universität Berlin sowie von 1993 bis 1994 an der Staatlichen Universität St. Petersburg Geschichte und Russische Philologie. In der Zeit des Umbruchs in Osteuropa unternahm sie Reisen durch die (ehemalige) Sowjetunion und gelangte erstmals nach Zentralasien und Usbekistan. Ihre späteren Forschungsarbeiten blieben eng mit den beiden geographischen Polen St. Petersburg als Tor zum Westen und Zentralasien als koloniale Peripherie des Zarenreiches verknüpft.

Ihre Dissertation, die sie am Fachbereich Geschichts- und Kulturwissenschaften der Freien Universität Berlin bei Klaus Meyer verfasste, erforschte die Geschichte des Wohnens in Leningrad in den Jahren 1917 bis 1937. In der Studie kombinierte sie sozialgeschichtliche Ansätze mit der Alltags- und Raumgeschichte. Die Arbeit zeichnet sich durch eine große Vielfalt an Quellen aus, darunter zahlreiche Oral-History-Interviews. Für ihre methodisch und inhaltlich innovative Arbeit, die 2004 in der Reihe „Beiträge zur Osteuropäischen Geschichte“ erschien, wurde ihr 2002 der Nachwuchs-Preis der Deutschen Gesellschaft für Osteuropakunde e.V. verliehen. Ihre Dissertationsschrift blieb für sie zeitlebens ein wichtiger Ausgangspunkt für Einblicke in den sowjetischen Alltag, mit denen sie auch ihre Studierenden für die Geschichte Osteuropas begeisterte und die sie diesen auch im Rahmen von Exkursionen ermöglichte. Unvergessen ist für die Teilnehmenden einer Exkursion der Besuch in einer ehemaligen Kommunalwohnung in St. Petersburg und die Möglichkeit zum Gespräch mit einer hochbetagten Zeitzeugin, die lebendig und geistig wach aus ihrem Leben erzählte.

Nach der Promotion in Berlin war Julia Obertreis zunächst freiberuflich tätig, danach von 2002 bis 2004 wissenschaftliche Mitarbeiterin bei Bernd Bonwetsch in Bochum und schließlich von 2004 bis 2012 wissenschaftliche Assistentin, später Akademische Rätin bei Dietmar Neutatz am Lehrstuhl für Neuere und Osteuropäische Geschichte in Freiburg im Breisgau. In dieser Zeit verfasste sie ihre Habilitationsschrift zur Geschichte des Baumwollanbaus und der Bewässerung in Zentralasien. Die Studie setzt mit den imperialen Eroberungen des 19. Jahrhunderts ein und endet mit dem Zerfall der Sowjetunion im Jahr 1991. Sie umfasst damit die gesamte Epoche imperialer Herrschaft über Zentralasien. Die Untersuchung verknüpft die Geschichte des Wasserbaus in Usbekistan und Turkmenistan mit globalen Kontexten, etwa indem sie Verbindungen zur Geschichte des Kolonialismus sowie zum transnationalen Ökologiediskurs herstellt. Damit verweist die Studie auf einige der zentralen Problemstellungen, die uns bis in die Gegenwart begleiten, namentlich die ökologischen und gesellschaftlichen Hinterlassenschaften der sowjetisch-imperialen Moderne. Die Arbeit erschien im Jahr 2017 unter dem Titel „Imperial Desert Dreams. Cotton Growing and Irrigation in Central Asia, 1860–1991“ in der Reihe „Kultur- und Sozialgeschichte Osteuropas“.

Bereits im Jahr ihrer Habilitation wurde Julia Obertreis auf den Lehrstuhl für Neuere und Neueste Geschichte mit dem Schwerpunkt der Geschichte Osteuropas an die Friedrich-Alexander-Universität Erlangen-Nürnberg berufen. In ihren Erlanger Jahren hat Julia Obertreis zahlreiche neue Projekte angestoßen. In theoretisch-methodischer Perspektive trieb sie Debatten über die Verbindungen zwischen osteuropäischer und Globalgeschichte voran. Sie befasste sich mit der Geschichte des Fernsehens in Ost und West, mit der Geschichte der Wasserinfrastrukturen in Zentralasien, St. Petersburg und Leningrad sowie zuletzt, in einem nicht vollendeten Projekt, mit der Geschichte des Rauchens und Nichtrauchens in transnationaler und globaler Perspektive. Nicht die vermeintlich kanonischen Themen, nicht die großen politischen Entscheidungsträger:innen standen im Fokus ihrer Forschung, sondern die gesellschaftlichen Voraussetzungen individuellen Erfahrens und Handelns. Dabei ruhte sich Julia Obertreis nie auf dem einmal Erreichten aus. Vielmehr hatte sie Freude daran, sich methodischen Herausforderungen zu stellen und neuen Themen und für sie zuvor unbekannten Regionen zuzuwenden. Ihre intrinsische Neugier und mutige Offenheit machten sie zu einer wichtigen Neuerin ihres Fachs, die mit ihrer Begeisterung und ihrem Elan auch andere mitzureißen vermochte.

Ihre innovative Forschung bildete die Grundlage für das große Ansehen, das ihr in der Wissenschaft zuteilwurde und das sich nicht zuletzt in zahlreichen Funktionen und Ämter dokumentiert, in denen sie sich auch als kluge Wissenschaftsmanagerin und -kommunikatorin zeigte. Sie war Mitglied des Editorial Board der Slavic Review, Reihenherausgeberin und Mitglied zahlreicher wissenschaftlicher Beiräte und Fachgesellschaften. Von 2015 bis 2021 stand sie als erste Vorsitzende dem Verband der Osteuropahistorikerinnen und -historiker e.V. (VOH) vor und prägte damit die Osteuropäische Geschichte als Disziplin, die sich in geschichtspolitische Debatten einbringt und deutlich Stellung bezieht.

Auch an ihrer Universität, der Friedrich-Alexander-Universität, war sie eine hochgeschätzte Kollegin. Ob als Departmentsprecherin, Mitglied im Fakultätsrat oder als Frauenbeauftragte der Philosophischen Fakultät und Fachbereich Theologie – Julia Obertreis agierte mit Engagement, Weitsicht und einer bestechenden Herzlichkeit. Sie hat die Zusammenarbeit im Department Geschichte wie den interdisziplinären Diskurs innerhalb der Fakultät wesentlich geprägt, so etwa als Mitinitiatorin des Masters „Imperien und transkontinentale Räume“. Auch jenseits der Vorlesungssäle und Seminarräume stand Julia Obertreis‘ Wirken im Zeichen von Kommunikation und Dialog. So prägte sie den Austausch Erlangens mit der russischen Partnerstadt Wladimir mit und regte zahlreiche Debatten über virulente gesellschaftliche Fragen an.

Ihren Lehrstuhl führte sie als Ort der gelebten Vielfalt – nicht allein mit Blick auf Geschlecht, Alter oder soziale Herkunft, sondern auch auf Lebensentwürfe und politische Einstellungen. Sie verstand es auf wunderbare Weise, die Freude am wissenschaftlichen Diskurs mit der Freude am sozialen Miteinander zu verknüpfen. Im Rahmen des Oberseminars, bei Weihnachts- und Sommerfesten sowie bei den zahlreichen Exkursionen entstand eine große Nähe innerhalb des Lehrstuhlteams und darüber hinaus.

Ihr letzter Lebensabschnitt war überschattet von Schicksalsschlägen. Als im Februar 2022 eine schwere Krankheit bei ihr diagnostiziert wurde, geschah dies in just jenem Moment, als mit dem russischen Angriffskrieg gegen die Ukraine eine Welt für sie zusammenbrach. Osteuropa, das sie rund 30 Jahre zuvor im Zeichen von Hoffnung und Aufbruch kennen gelernt hatte, stand nun im Zeichen von Krieg und Gewalt. Sie verlor in dieser Zeit den Kontakt zu Freund:innen in Russland und St. Petersburg. Gleichzeitig stand ihr Lehrstuhl in engem Kontakt zu den Kolleg:innen der schwer vom Krieg betroffenen Karazin-Universität in Charkiw, die Julia Obertreis mehrfach als Gastwissenschaftlerin und als Exkursionsleiterin besucht hatte. Ungeachtet ihrer Krankheit setzte sie alles daran, ukrainische Kolleg:innen mit Einladungen an den Lehrstuhl und durch gemeinsame Online-Seminare Hilfe und Unterstützung zukommen zu lassen.

Julia Obertreis starb am 11. Oktober 2023 in der Blüte ihres wissenschaftlichen Schaffens und Wirkens. Ihr Tod hinterlässt eine tiefe Lücke. Wir sind unendlich traurig, sie als akademische Lehrerin, Kollegin und Freundin zu verlieren. Ihre Stimme, ihre Klugheit, ihre Offenheit und Nahbarkeit, ihr Witz und ihr Engagement werden unvergessen bleiben.

Im Namen des Departments Geschichte und des Lehrstuhls

Simone Derix und Moritz Florin

On October 11, 2023, Professor Julia Obertreis passed away at the age of 54. She continued to offer lectures in the summer semester, and in September 2023, she participated in the German Historikertag in Leipzig. Some of us had the opportunity to meet her there. It is all the more shocking to receive the news of her passing.

Julia Obertreis was born on September 28, 1969, in Solingen. After graduating in 1988 from school in Ratingen, she studied history and Russian philology from 1988 to 1996 at the Free University of Berlin and from 1993 to 1994 at the State University of St. Petersburg. During the period of transition in Eastern Europe, she traveled throughout the (former) Soviet Union and reached Central Asia and Uzbekistan for the first time. Her later research remained closely connected to these two geographical poles: St. Petersburg as the gateway to the West and Central Asia as the colonial periphery of the Russian Empire.

Her dissertation, which she completed at the Department of History and Cultural Studies at the Free University of Berlin under the supervision of Klaus Meyer, explored the history of housing in Leningrad from 1917 to 1937. In her study, she combined social historical approaches with everyday and spatial history. In her work she used a wide variety of sources, including numerous oral history interviews. For her conceptually innovative work, which was published in 2004, she was awarded the Young Researchers Prize by the German Society for East European Studies in 2002. Her dissertation remained an important point of departure for her teaching, providing students with intimate knowledge about Soviet everyday life and inspiring them to study the history of Russia and Eastern Europe. Unforgettable is the visit to a former communal apartment in St. Petersburg during an excursion with students, and the conversation with an elderly resident who vividly recounted her life.

After completing her doctorate in Berlin, Julia Obertreis initially worked as a freelancer, then, from 2002 to 2004, she became a research associate at Bochum University, and from 2004 to 2012 she worked at the Chair of Modern and Eastern European History in Freiburg im Breisgau. During this time, she wrote her habilitation thesis on the history of cotton cultivation and irrigation in Central Asia. Her research covered the entire era of imperial and Soviet rule over Central Asia, linking the history of water management in Uzbekistan and Turkmenistan with global contexts, such as the history of colonialism and transnational ecological debates. Thereby, the study addresses some of the central issues that continue to affect us today, particularly the environmental and social legacies of Soviet imperial modernity. The work came out in 2017 under the title “Imperial Desert Dreams: Cotton Growing and Irrigation in Central Asia, 1860–1991”.

In 2012, Julia Obertreis was appointed to the Chair of Modern and Eastern European history at the Friedrich-Alexander University in Erlangen-Nuremberg. During her years in Erlangen, Julia Obertreis initiated numerous new projects. In a theoretical and methodological perspective, she advanced debates on the connections between the history of Russia and Eastern Europe and global history. She also studied the history of television during the Cold War, the history of water infrastructures in Central Asia, St. Petersburg, and Leningrad, and lastly, in an unfinished project, the history of smoking and non-smoking in a transnational and global perspective. Her research did not limit itself on the supposedly canonical topics or on major political decision-makers but rather on the social preconditions for individual experiences and actions. Julia Obertreis never rested on her laurels; she enjoyed tackling methodological challenges and turning to new topics and previously unknown regions. Her intrinsic curiosity and bold openness made her a significant innovator in her field, capable of inspiring others with her enthusiasm and energy.

Her research formed the basis for the esteem she received in the academic community, as reflected in her numerous roles and positions. She was a member of the Editorial Board of the journal Slavic Review, as well as series editor and member of numerous academic advisory boards and professional associations. From 2015 to 2021, she served as the first chairwoman of the Association of Historians of Eastern Europe (Verband der Osteuropahistorikerinnen und -historiker e.V., VOH), significantly shaping Eastern European history as a discipline that actively engages in historical and political debates and takes a clear stance.

At her university, the Friedrich-Alexander University, she was a highly respected colleague. Whether as department spokesperson, a member of the faculty council, or as the women’s representative of the Faculty of Philosophy and Theology, Julia Obertreis acted with dedication, foresight, and irrefutable warmth. She profoundly influenced the collaboration within the Department of History and interdisciplinary discourse within the faculty, for example by co-initiating the Master’s program “Empires and Transcontinental Spaces.” Beyond the lecture halls and class rooms, Julia Obertreis’ work was characterized by communication and dialogue. She was engaged in Erlangen’s partnership with the Russian sister city, Vladimir, and initiated numerous debates on pressing societal issues.

She led her chair as a place of lived diversity, not only in terms of gender, age, or social background but also in terms of life paths and political beliefs. She wonderfully combined the joy of scholarly discourse with the pleasure of social interaction. Within the framework of an advanced seminar, at Christmas and summer parties, and during the numerous field trips, a strong sense of closeness developed within and beyond her team.

Her final year of life was overshadowed by personal tragedies. In February 2022, a severe illness was diagnosed. This happened at the very moment when the Russian war against Ukraine began. Eastern Europe, which she had come to know 30 years earlier with a sense of hope and renewal, was now marked by war and violence. During this time, she lost contact with friends in Russia and St. Petersburg. Simultaneously, her department was in close contact with colleagues at the Karazin University in Kharkiv, which had been severely affected by the war. Julia Obertreis had visited her colleagues and friends in Ukraine multiple times as a guest researcher and as an organizer of field trips. Despite her illness, she made every effort to provide support and assistance to her Ukrainian colleagues through invitations to the department and joint online seminars.

Julia Obertreis passed away on October 11, 2023, in the prime of her academic work and influence. Her death leaves a deep void. We are infinitely saddened to lose her as an academic teacher, colleague, and friend. Her voice, wisdom, openness, approachability, wit, and commitment will never be forgotten.

On behalf of the Department of History and the Chair,

Simone Derix and Moritz Florin

11 жовтня 2023 року на 54-му році життя відійшла у вічність професорка Юлія Обертрайс. В літньому семестрі вона ще викладала студентам курси,  а у вересні 2023 року взяла участь у зустрічі  істориків «Historikertag» у Лейпцигу.  Дехто з нас зустрів її там. Тим більш шокуючою стала  звістка про її смерть, яку ми отримали зараз.

Юлія Обертрайс народилася в Золінгені 28 вересня 1969 року. Закінчивши 1988 року середню школу в Ратінгені, вона вивчала історію та російську філологію у Вільному університеті Берліна (з 1988 по 1996 рік)  та у Санкт-Петербурзькому державному університеті (1993 — 1994 роки). У період потрясінь у Східній Європі вона подорожувала країнами колишнього Радянського Союзу й уперше потрапила до Центральної Азії та Узбекистану. Її подальші дослідження залишалися тісно пов’язаними з двома географічними полюсами: Санкт-Петербургом як воротами на Захід і Центральною Азією як колоніальною периферією Російської імперії.

У  дисертації, яку Юлія Обертрайс написала на факультеті історії та культурології Вільного університету Берліна під керівництвом Клауса Майєра, вона досліджувала історію житлового будівництва в Ленінграді між 1917 і 1937 роками. У дослідженні науковиця поєднала соціально-історичні підходи з історією повсякдення та просторовою історією. Робота характеризується використанням великого розмаїття джерел, включаючи численні усноісторичні інтерв’ю. За свою методологічно та змістовно новаторську роботу, яка була опублікована у 2004 році в серії „Beiträge zur Osteuropäischen Geschichte“, Юлія Обертрайс була нагороджена премією Німецького товариства східноєвропейської історії у 2002 році. Протягом усього життя її дисертація залишалася важливою відправною точкою для розуміння радянської повсякденності, якою вона також надихала своїх студентів на вивчення історії Східної Європи і яку вона також зробила можливою для них у контексті екскурсій. Учасники однієї з екскурсій ніколи не забудуть візит до колишньої комунальної квартири в Санкт-Петербурзі та можливість поспілкуватися з літньою сучасницею, яка яскраво і натхненно розповідала про своє життя.

Після закінчення докторантури в Берліні Юлія Обертрайс спочатку працювала у якості вільного дослідника, потім з 2002 по 2004 рік асистентом Бернда Бонвеча в Бохумі, і, нарешті, асистентом, а згодом академічним радником Дітмара Нойтаца на кафедрі нової та східноєвропейської історії у Фрайбурзі в Брайсгау з 2004 по 2012 рік. За цей час вона написала габілітаційну дисертацію, присвячену історії вирощування бавовни та іригації в Центральній Азії. Дослідження починається з імперських завоювань 19 століття і закінчується розпадом Радянського Союзу в 1991 році, охоплюючи таким чином всю епоху імперського панування над Центральною Азією. Дослідження пов’язує історію гідротехніки в Узбекистані та Туркменістані з глобальним контекстом, наприклад, через встановлення зв’язків з історією колоніалізму та транснаціональним дискурсом про екологію. Таким чином, дослідження вказує на деякі з центральних проблем, які супроводжують нас у сьогоденні, а саме на екологічну та соціальну спадщину радянської імперської сучасності. Робота була опублікована 2017 року під назвою „Імперські мрії про пустелю. Бавовництво та іригація в Центральній Азії, 1860-1991“ у серії „Культурна та соціальна історія Східної Європи“.

Вже у рік своєї габілітації Юлія Обертрайс очолила кафедру сучасної історії Східної Європи в Університеті ім. Фрідріха-Александра в Ерланген-Нюрнберзі. За роки роботи в Ерлангені Юлія Обертрайс ініціювала численні нові проекти. З теоретико-методологічної точки зору вона розвивала дискусії про зв’язки між східноєвропейською та глобальною історією. Вона займалася історією телебачення на Сході та Заході, історією водної інфраструктури в Центральній Азії, Санкт-Петербурзі та Ленінграді, а останнім часом, в рамках незавершеного проекту, — історією куріння і некуріння в транснаціональній і глобальній перспективі. У фокусі її досліджень були не нібито канонічні теми, не головні політичні фігури, які приймали рішення, а соціальні передумови індивідуального досвіду та дій. Юлія Обертрейс ніколи не зупинялася на досягнутому. Навпаки, їй подобалося брати на себе методологічні виклики і досліджувати нові теми та регіони, які раніше були їй невідомі. Притаманна їй допитливість і смілива відкритість зробили її важливим новатором у своїй галузі, який також був здатен надихати інших своїм ентузіазмом та енергією.

Новаторські дослідження Юлії Обертрейс заслужено принесли їй велику повагу в академічних колах, яка не в останню чергу засвідчена численними функціями та посадами, на яких вона також проявила себе як вправний академічний менеджер і комунікатор. Вона була членом редакційної колегії журналу „Slavic Review“, редактором серії та членом численних наукових консультативних рад і професійних товариств. З 2015 по 2021 рік вона очолювала Асоціацію східноєвропейських істориків (VOH) як її перша голова, формуючи таким чином східноєвропейську історію як дисципліну.

Вона також користувалась великою повагою серед колег у своєму університеті, Університеті Фрідріха Александера. Як речник кафедри, член ради факультету чи представниця жінок на гуманітарному факультеті та факультеті богослов’я Юлія Обертрайс діяла з відданістю, далекоглядністю та чарівною сердечністю. Вона суттєво вплинула на співпрацю на історичному факультеті, а також на міждисциплінарний дискурс на факультеті, наприклад, як співініціаторка магістерської програми „Імперії та трансконтинентальні простори“. Навіть за межами лекційних та семінарських аудиторій робота Юлії Обертрейс характеризувалася комунікацією та діалогом. Наприклад, вона допомогла сформувати обмін Ерлангена з російським містом-побратимом Владіміром і стимулювала численні дебати на гострі соціальні теми.

Юлія керувала своєю кафедрою як місцем живого розмаїття – поважаючи унікальність та потреби кожної особистості. Вона чудово розуміла, як поєднати радість академічного дискурсу з радістю спілкування. У рамках семінару для старшокурсників, на різдвяних та літніх вечорах, чи в період численних екскурсій склалася велика близькість у колективі кафедри та за її межами.

Останній етап життя Юлії Обертрейс був затьмарений ударами долі. Коли в лютому 2022 року в неї діагностували важку хворобу, це сталося в той самий момент, коли світ для неї обвалився через російську агресію проти України. Східна Європа, яку вона пізнавала протягом  30 років як місце надії та нових починань, тепер була охоплена війною та насильством. За цей час вона втратила зв’язок з друзями в Росії та Санкт-Петербурзі. Водночас її кафедра підтримувала тісні контакти з колегами з Харківського університету імені Каразіна, який сильно постраждав від війни і який Юлія Обертрайс кілька разів відвідувала як запрошений науковець і як керівник екскурсій. Незважаючи на хворобу, вона робила все, що було в її силах, щоб надати допомогу і підтримку українським колегам, запрошуючи їх на кафедру і проводячи спільні онлайн-семінари.

Юлія Обертрайс померла 11 жовтня 2023 року в розквіті своєї наукової роботи та діяльності. Її смерть залишає глибоку порожнечу. Ми безмірно сумуємо, втративши Юлію як академічного викладача, колегу і друга. Її голос, її мудрість, її відкритість і доступність, її дотепність і відданість справі залишаться незабутніми.

11 октября 2023 г. в возрасте 54 лет скончалась профессор Юлия Обертрайс. Ещё недавно она преподавала, а затем предложила новые учебные курсы для студентов на следующий, зимний семестр 2023 года. В сентябре 2023 года принимала участие Дне историков в Лейпциге (19-22 сентября). Некоторые наши коллеги имели счастливую возможность встретить ее там и пообщаться лично. Известие о ее смерти стало для всех нас настоящим шоком.

Юлия Обертрайс родилась 28 сентября 1969 года в Золингене, земля Северный Рейн-Вестфалия. После окончания средней школы в Ратингене в 1988 году она училась в Свободном университете Берлина (1988-1996), а также изучала историю и русскую филологию в Санкт-Петербургском государственном университете (1993-1994). Во время распада Восточного блока и СССР она путешествовала по (бывшему) Советскому Союзу и впервые посетила Среднюю Азию и Узбекистан. Ее более поздние исследовательские работы оставались тесно связанными с двумя географическими полюсами: Санкт-Петербургом как «окном в Европу» и Центральной Азией как колониальной периферией царской империи.

Ее PhD диссертация, созданная на кафедре истории и культурологии Свободного университета Берлина под руководством Клауса Мейера, посвящена истории жилищного строительства в Ленинграде (1917 – 1937). В своем исследовании она сочетала социально-исторические подходы с историей повседневной жизни и историей пространства. Работа характеризуется широким разнообразием источников, в том числе многочисленными интервью в рамках устной истории. За свою методологически и содержательно новаторскую работу, вышедшую в серии «Вклад в историю Восточной Европы» (2004), Юлия Обертрайс была удостоена премии «Молодые таланты» Немецкого общества восточноевропейских исследований (2002). На протяжении всей ее жизни эта диссертация оставалась ключом к ее пониманию повседневной жизни в СССР. Она много рассказывала о материалах и впечатлениях, связанных с книгой, вдохновляя своих учеников заниматься историей Восточной Европы. Важным вкладом в ее работу были экскурсии для студентов. Так, незабываемым опытом для экскурсантов стало посещение бывшей коммунальной квартиры в Санкт-Петербурге и возможность пообщаться с пожилой современницей-свидетельницей событий 1930-х гг., живо и образно рассказавшей о своей жизни.

После получения степени PhD в Берлине Юлия Обертрайс сначала была фрилансером, затем работала научным сотрудником в команде профессора Бернда Бонвеча в Бохуме (2002-2004) и, наконец, научным сотрудником, а затем научным консультантом у профессора Дитмара Нойтаца на кафедре Новой и восточноевропейской история во Фрайбурге-на-Брайсгау (2004-2012). В это время она написала докторскую (вторую) диссертацию по истории хлопководства и ирригации в Центральной Азии. Исследование начинается с имперских завоеваний XIX века и заканчивается распадом Советского Союза (1991), то есть эпоху имперского правления в Центральной Азии. Исследование связывает историю гидростроительства в Узбекистане и Туркменистане с глобальным контекстом, например, с историей колониализма и транснационального экологического дискурса. Таким образом, исследование указывает на некоторые из центральных исторических проблем, которые сопровождают нас по сей день, а именно на экологическое и социальное наследие советско-имперской современности. Работа вышла под названием «Имперские мечты о пустыне. Хлопководство и ирригация в Средней Азии, 1860–1991» в серии «Культурная и социальная история Восточной Европы» (2017).

Едва получив докторскую степень, профессор Юлия Обертрайс вступила в должность профессора на кафедре новой и новейшей истории со специализацией «История Восточной Европы» в Университете Фридриха Александра (Эрланген-Нюрнберг).

За годы работы в университете Эрлангена Юлия Обертрайс инициировала множество новых проектов. С теоретической и методологической точки зрения она продвигала дебаты о связях между восточноевропейской и мировой историей. Она занималась историей телевидения на Востоке и Западе, историей водной инфраструктуры в Центральной Азии, Санкт-Петербурге-Ленинграде, а совсем недавно, в незавершенном проекте, историей (не)курения в транснациональной и глобальной перспективе.

В центре внимания были не якобы канонические темы, не яркие политики, напрямую ответственные за принятие решений, а, скорее, общественные условия для индивидуальный опыта и действий. При этом Юлия Обертрайс никогда не останавливалась на достигнутом. Скорее, ей нравилось решать методологические задачи и обращаться к новым темам и регионам, которые ранее были ей неизвестны. Присущее ей любопытство, смелость и открытость новому сделали ее ярким новатором в своей области, способным вдохновлять других своим энтузиазмом и целеустремленностью.

Ее новаторские исследования прославили ее как серьезного ученого, что документально подтверждается также и ее многочисленными должностями в различных научных инстанциях, в которых она показала себя как талантливый менеджер и коммуникативный представитель от науки. Она была членом редколлегии «Slavic Review», редактором нескольких серий и членом многочисленных академических комитетов, консультативных советов и профессиональных обществ. С 2015 по 2021 год она была первым председателем Ассоциации историков Восточной Европы (VOH), тем самым формируя историю Восточной Европы как дисциплину, которая участвует в историко-политических дебатах и ​​занимает определенную политическую позицию.

Она также была высоко ценимым коллегой в своем университете, университете Эрланген-Нюрнберга. Кто бы ни обратился к ней, будь то представитель кафедры, член совета факультета или представитель женщин на философском факультете и кафедре теологии – Юлия Обертрайс действовала со вниманием к делу, дальновидностью и неподдельной теплотой. Она в значительной степени сформировала сотрудничество на историческом факультете и междисциплинарный дискурс внутри факультета, например, как ко-инициатор магистерской программы «Империи и трансконтинентальные пространства». Даже за пределами лекционных залов и помещений для семинаров работа Юлии Обертрайс характеризовалась искренним диалогом со слушателями, сотрудниками, студентами, коллегами. Так, она наладила продуктивный культурный обмен между Эрлангеном и Владимиром, городами-побратимами и стимулировала многочисленные дебаты по острым социальным проблемам.

Она руководила своей кафедрой как местом живого разнообразия – не только в отношении пола, возраста или социального происхождения, но также в отношении жизненных планов и политических взглядов. Она понимала это как хороший способ совместить радость научной работы с радостью социального взаимодействия. В рамках коллоквиума, на рождественских и летних праздниках, а также во время многочисленных экскурсий внутри коллектива кафедры и за его пределами сложилась большая дружба.

Последний этап ее жизни был омрачен ударами судьбы. Когда в феврале 2022 года у нее диагностировали серьезное заболевание, это совпало с началом войны России против Украины. Ее мир рухнул. Восточная Европа, которую она на протяжении 30 лет воспринимала как символ надежды и пробуждения, теперь стала полем войны и насилия. В это время ее связь с друзьями в России и Санкт-Петербурге ослабла. Тогда ее кафедра находилась в теснейшем контакте с коллегами из Каразинского университета в Харькове, сильно пострадавшего от войны. Ранее Юлия Обертрайс бывала там несколько раз в качестве приглашенного ученого и руководителя экскурсий. Несмотря на болезнь, она делала все возможное, чтобы оказывать помощь и поддержку украинским коллегам: приглашала с дкладами на кафедру, организовывала совместные онлайн-семинары.

Юлия Обертрайс умерла 11 октября 2023 года в самом расцвете своей научной деятельности и творчества. Ее смерть оставляет в наших сердцах пустоту и скорбь. Нам бесконечно грустно потерять такого коллегу и друга. Ее голос, ее мудрость, ее открытость и доступность, ее остроумие и ее целеустремленность – незабываемы.